“Я просто хочу виховувати сина”. Діти – як інструмент у домашньому насиллі проти чоловіків.

Психологи стверджують, що сімейне насилля може приймати різноманітні форми. Деякі з його різновидів є настільки звичними для нас, що майже не сприймаються суспільством як психологічне насильство. У “війнах” між собою члени сім’ї та близькі рідні можуть почати використовувати власну дитину в якості засобу, щоб маніпулювати один одним. Наприклад, без рішення суду самовільно обмежити спілкування спільної […]

Психологи стверджують, що сімейне насилля може приймати різноманітні форми. Деякі з його різновидів є настільки звичними для нас, що майже не сприймаються суспільством як психологічне насильство.
У “війнах” між собою члени сім’ї та близькі рідні можуть почати використовувати власну дитину в якості засобу, щоб маніпулювати один одним. Наприклад, без рішення суду самовільно обмежити спілкування спільної дитини з іншим із батьків. У таких випадках діти стають заручниками ситуації, одночасно і предметом, і потерпілою особою в домашньому насиллі.
І ми маємо розуміти, що у подібних випадках існує тонка лінія, які відділяє обґрунтоване хвилювання за долю дитини від бажання зробити боляче своєму партнеру.
Історія Максима (імена змінені) підтверджує, якої серйозної травми можуть завдати батькові дитини подібні дії з боку партнерші та матері дитини.

“Ми були дійсно гармонійним подружжям. Зіграли розкішне весілля.” – починає розповідь чоловік.

Це був союз людей, що вже знайшли себе і відбулись як особистості. У Максима сталий бізнес, Світлана – досвідчена менеджерка, розумна, самодостатня жінка, що займає керівні посади. Максим мріяв стати депутатом селищної ради у своєї ОТГ, багато сил та часу присвячував передвиборчим перегонам. Стати депутатом не вдалося. Світлана не підтримала чоловіка, навпаки протидіяла спробам чоловіка зробити кар’єру, звинувачувала його в тому, що він хотів кинув її саму дома. Для дружини цей випадок став ще одним “козирем” проти чоловіка, можливість докоряти. І таких інструментів вона знаходила багато.

За час подружнього життя в сім’ї з’явився на світ бажаний хлопчик. Максим не приховує сліз, коли говорить про сина. Він з’явився на світ в результаті партнерських пологів, з перших хвилин життя батько був поруч – підтримував дружину, першим побачив сина.

Зараз їх спільному сину майже два роки, але Максим практично із самого народження позбавлений спілкування з ним. Коли Світлана зрозуміла, що Максим дуже полюбив та прив’язався до сина, почала використовувати дитину, як інструмент досягнення власних забаганок.

Як каже чоловік, більшість вимог дружини мали чіткий матеріальний характер. Світлана, яка на відміну від Максима була родом із далеко не бідної сім’ї, звикла собі ні в чому не відмовляти. І як тільки Максим не міг їй щось купити або кудись відвезти відпочивати, він зразу отримував погрозу від дружини, що вона відвезе спільного сина жити до її батьків, бо нічому малюку в злиднях страждати.
До батьків Максима із боку Світлани не було жодної поваги. Навіть більше — їм вже зараз було суворо заборонено приїжджати до подружжя у гості, щоб спілкуватись із онуком, не те щоб навіть брати його до себе на канікули в майбутньому. Світлана часто казала: “Мої батьки інтелігенти у 3 поколінні, а твої батьки селюки! Навчать тільки дитину крутити корові хвости!”.
Та і сам Максим був обмежений у вихованні дитини, бо Світлана казала, що краще знає, як доглядати за дитиною, а роль чоловіка — заробляти кошти. Він тільки розбалує дитину, а вона навчає малюка по сучасній методиці, за якій вже в 5 роки він буде вільно розмовляти 3 європейськими мовами. І тільки у мріях Максим собі дозволяв уявити, як буде ходити із сином на рибалку та футбол, бо дружина на цьому зразу поставила хрест — автори її інноваційної книжки із освіти вважали це марним витрачанням часу дитини.

“Я втратив себе в наших стосунках. Робив те, що хоче дружина. Коли згадав про власні потреби, почалися проблеми, Світлану це категорично не влаштовувало” — каже Максим.
На сьогоднішній день подружжя розлучилось. Світлана блокує навіть віртуальні зустрічі з дитиною. Вона готує позов про позбавлення його батьківських прав, хоча, за словами Максима, об’єктивних причин на це немає. Він і досі шукає вихід зі скрутної ситуації. Звертався з допомогою священиків, юристів та громадських об’єднань.
З однією з таких організацій, що захищають права батьків на виховання дітей та діляться досвідом розв’язання схожих проблем, він не знайшов порозуміння. Каже, що там часто використовують методи, що можуть образити колишніх жінок.
Масим впевнений, що страждання, які чоловік приносить жінці-матері, обов’язково позначаються і на дитині, бо вони єдине ціле. І не хоче завдавати страждань Світлані. Він звинувачує у всіх подружніх негараздах, в першу чергу, себе.
Батько лише хоче мати право бачитись з сином: “Я завжди ставив інтереси дитини на перше місце. Мрію, що для мене знайдеться місце в житті хлопчика, якого я дуже люблю”.

Ситуацію коментує Кристина Очкур, сімейний адвокат, засновниця Адвокатського Агентства «Вертикаль».
-Як часто діти в сім’ях є предметом психологічного домашнього насилля, торга чи маніпуляцій щодо батька (мами)?

Буває, коли мати не дає чоловіку чи його батькам бачити дитину, або дає тільки в обмін на щось. У свою чергу чоловіки часто не надають матерям дозволи на виїзд із дитиною за кордон або зміну адреси реєстрації дитини без «певної грошової винагороди». Юридичного пояснення таким процесам давати не має сенсу. Просто у людей є певні можливості «насолити» одне одному, пригадати образи, і вони ними користуються.
Питання в іншому. Жінки зазвичай більш обізнані щодо своїх прав, пов’язаних із дітьми.
У більшості випадків чоловіки мають досить вагомі прогалини у знаннях щодо своїх прав як батька. Тому дійсно необхідно доносити до чоловіків, що вони мають право боротися за свої права та проти маніпуляцій.
Батьки право і зобов’язані приймати участь у вихованні дитини, бачити, спілкуватись, проводити разом час, відпустки, зустрічати свята, бути присутнім на спортивних змаганнях на шкільних виставах, тощо. Чоловіки можуть призначити перевірку цільового використання аліментів та умов проживання.

– З ким з батьків зазвичай суди залишають дітей після розлучення? Чи змінюється ця практика останні роки?
Зазвичай пари котрі розлучаються взагалі не вирішують у суді питання “де” та “з ким” проживатиме дитина. Справа в тому, що в суді при вирішенні справи про розірвання шлюбу не піднімають питання визначення місця проживання дитини та аліментів. Це роблять в окремому судовому процесі і вже тоді, коли почне «колотися». Такий вже в нас менталітет – одразу не врегульовувати нічого.
Люди оформляють розлучення, а дитина фактично залишається з тим із батьків, хто її забрав до себе. В більшості випадків це матір, але буває, і не так рідко, що дитину забирає до себе батько.

А ось юридично визначити місце проживання дитини за допомогою суду наважуються не всі, і тільки у разі наявності певних конфліктів. Наприклад, коли батько або мати погрожує забрати дитину собі, або коли батько чи матір не з’являються в житті дитини, і знайти їх немає можливості, а є необхідність у підписанні документів на зміну «прописки» дитини або інших нюансів, пов’язаних із дозволами другого з батьків. Тільки тоді люди починають звертатися за визначенням місця проживання дитини до суду.
Якщо подивитись на судові рішення у таких категоріях справ, то ми побачимо, що в більшості випадків дитина залишається з тим з батьків, хто піднімав це питання.
І також часто співпадає той момент, що саме з тим з батьків вона фактично і проживає. Так склалося, що частіше це питання піднімають матері. І діти частіше залишаться з матерями.

Під дією стереотипу «віддає дітей тільки матерям» багато чоловіків навіть не починають боротися за свої права.

А марно.
Суд за законом має керуватися виключно інтересами дитини при вирішенні справи. Тому вони уважно відноситься до вимог чоловіків, які відстоюють свої батьківські права. Одразу видно що людина має інтерес до виховання дитині і не байдужа до її долі. Це однозначно заслуговує на повагу.
Чоловікам слід пам’ятали, що вони мають абсолютно рівні права із матір’ю дитини. Абсолютно рівні.

Цей матеріал підготовлений у рамках проєкту “Everyone has to be protected”, що впроваджується ГО “Ти потрібен Україні” за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів є виключною відповідальністю ГО “Ти потрібен Україні”, і не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

This material was prepared as part of the “Everyone has to be protected” project implemented by the NGO “Ukraine needs you” supported by the Democracy Commission Small Grants Program of the U.S. Embassy to Ukraine. The views of the authors of the sole responsibility of NGO “Ukraine needs you” and do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *