Наша мета -створення дієвого громадського суспільства:Сергій Нестеров.

Сьогодні ми поговоримо з громадським діячом, керівником громадської організації «Народне Коло», Сергієм Нестеровим. щ Сергій, розкажіть будь ласка про себе, про Вашу громадську діяльність, та діяльність Вашої громадської організації «Народне Коло». До 2013 року я активно займався підприємницькою діяльністю у м. Макіївка Донецької області, зараз це окупована територія військами Російської Федерації. Бізнес бізнесом, але інтерес […]

Сьогодні ми поговоримо з громадським діячом, керівником громадської організації «Народне Коло», Сергієм Нестеровим.

щ

Сергій, розкажіть будь ласка про себе, про Вашу громадську діяльність, та діяльність Вашої громадської організації «Народне Коло».

До 2013 року я активно займався підприємницькою діяльністю у м. Макіївка Донецької області, зараз це окупована територія військами Російської Федерації. Бізнес бізнесом, але інтерес до суспільно-політичної діяльності у мене був завжди, тому було бажання щось змінювати, я бачив, що відбуваються речі, які не мають відбуватися. І суспільство, і держава розвиваються не в тому напрямку, в якому хотілося б, тому я разом зі своїми однодумцями створили організацію «Народне коло». Чому саме така назва, ну мабуть через те, що вона являє собою об’єднання людей з певними цілями з метою відстоювання та лобіювання конституційних інтересів в різних гілках влади як виконавчої, так і законодавчої й загалом захищати інтереси простих людей, але робити це не так як це зазвичай підноситься, тобто зроби щось за мене, а надавати людям механізми вирішення тих чи інших проблем. Для того, щоб цими механізмами мали можливість користуватися всі без виключення, а не лише певне коло осіб, і, відповідно, відпрацьовувати механізми реалізації. Саме тому у 2013 році ми створили таку організацію, зібрали певний актив людей, розвивалися, а потім, прийшла війна і ми стали переселенцями. За винятком декількох членів організації практично всі залишили окуповану територію, роз’їхались по території нашої країни, таким чином з’явилось чимало філіалів нашої організації і в Дніпрі, і в Маріуполі, і в Умані, і у Вінниці, і в Ужгороді, і в Мукачево, і у Кропивницькому, тобто це члени нашої організації та ідеї наші вони все одно підтримують. І в тій чи іншій мірі намагаються їх реалізовувати, десь краще, десь можливо не так як хотілося б та тим не менш у нас є така от організація.

Ви вважаєте, що громадськість здатна щось змінити в Україні? У Вас в організації були успішно реалізовані проекти які дали якісь результати?

Ми не просто вважаємо, що наша громадська організація здатна щось змінити в житті людей, ми цю ситуацію втілюємо в життя, якраз головною метою ми визначили побудову дієвого громадського суспільства, тобто того суспільства, яке може впливати на процеси і повинно впливати, ну як мінімум про це говорить Конституція України.

У нас був проект «Всі на прийом до депутата», коли ми налагоджували діалог, не стільки контроль за діяльністю депутата, що само по собі, зрозуміло, бо громада повинна контролювати цю діяльність, а сама програма була розрахована на те, щоб потенційних виборців зістикувати з потенційним кандидатом у депутати. Бо в нашій країни виходить як, депутат це одна особистість, а його виборці геть друга, і вони не можуть вийти на контакт один з одним, бо він у них такий дивний виходить. І от сама мета проекту полягала в тому, щоб знайти осі зіткнення, щоб депутат, і обласних, і міських, і сільських рад розумів для чого він, власне кажучи, стає депутатом. Тобто налагодити взаємодію між виборцем та депутатом, і щоб ця взаємодія була на користь, по-перше, Україні як державі, якій потрібен розвиток, по-друге, щоб депутат лобіював інтереси своїх виборців і це повинні бути здорові інтереси, що на жаль на сьогоднішній день далеко не так. Цей проект протягом достатньо тривалого часу реалізовувався і результати були різні, в якихось випадках депутати знаходили спільну мову з виборцями та вирішувались деякі проблеми, а десь й досі не знаходять, але сама мета, знову ж таки, створення дієвого громадського суспільства, яке б цікавилось цим, для того щоб люди розуміли, що є такі механізми впливу на вирішення проблем, що немає у нас «царя», що ні депутат, ні голова рай адміністрації, ні обладміністрації, ні чиновники взагалі, і не президент це не «цар-батюшка», який все за вас зроби. Ми даємо вудку і вчимо ловити рибу, а рибу треба ловити самим, і їсти її самим. Якщо ми не побудуємо дієвого громадського суспільства, ми не побудуємо розвиненої України, не побудуємо єдиної цілої держави, яку б всі поважали.

Враховуючи те, що в процесах ми стикаємося з тим, що державні інституції не працюють і вони не працюють практично абсолютно, і порушуються конституційні права громадян. Знову ж таки, ми організували проект «Громадський аудит». Він чітко був поставлений, мав свою мету та завдання, і зараз він у нас ще втілюється в життя. Цей проект націлений на одне, на дотримання та втілення конституційних прав громадян громадськими інституціями, і щоб ці інституції повноцінно виконували свою роботу. Тобто ми даємо окремо взятому громадянину або групі громадян механізми впливу на непрацюючи державні інституції у законний спосіб, і це виходить достатньо успішно, в конкретно взятих випадках проект працює й люди вирішують свої поточні проблеми через державні інституції. Авжеж, хотілося б, щоб це було навпаки, щоб державні інституції працювали чітко й виконували свої функції, але, на мою думку, це все ще попереду, і ми досягнемо цього. Знову ж таки, все впирається в одне, доки суспільство мовчить, працювати інституції не будуть, а от коли суспільство почне цікавитись їх роботою й відчувати себе учасниками процесу, тоді цей процес і піде у потрібне русло.

Як Ви вважаєте яким чином повинні працювати державні інституції, щоб щось змінилося в державі на краще і все що ви робите мало би логічне завершення?

Знову ж таки, повернемось до того, що якщо немає кінцевого результату значить, перша якась з інституцій не спрацювала чітко, не довівши справу до належного кінця, або саме суспільство, в тому середовищі, в якому склалася та чи інша ситуація не готове реалізовувати до кінця свій початий проект та довести його до логічного завершення. Але, тут все взаємопов’язане, бо з однієї сторони державна інституція повинна довести справу до кінця, а вони навпаки призупиняють процес. Я хочу сказати, що такі ситуації характерні для будь-якої інституції, як судової, так  і для прокуратури, і для Національної поліції. Єдина надія на судочинство, є ще у нас суді, які намагаються виконувати Конституцію і закони України. Щодо прокуратури, то це держава в державі, й для мене на сьогоднішній день, взагалі не зрозуміло для чого цей орган існує в країні, бо в такому вигляді він не потрібен і лише заважає. Далі, скажімо так, Національна поліція, цей орган реформований і абсолютно не відповідає своїм цілям і завданням, і функції він свої не виконує, хоча повинен. Усі інші інституції також пливуть за течією і дуже погано виконують свою роботу. З чим це пов’язано, ну це глобальне питання. Це пов’язано і з тим, що у нас парламентсько-президентська республіка, і з тим, що у нас, на сьогоднішній день сабатуються закони, прийняті парламентом і це також відображається на виконавчій владі дуже сильно. Немає авторитету у парламенту України. На жаль, наразі це так. І це все оказує вплив на самобутність парламенту, але знову повторюся, що поштовх повинен бути знизу, поштовх повинен бути від суспільства і от як тільки це суспільство дасть поклик верхам, лише тоді ми зможемо щось будувати. Тобто, найголовніше завдання держави це дати можливість розвитку громадянам України, створити умови для реалізації кожного в тій чи іншій мірі. А на сьогоднішній день держава робить все з точністю та навпаки. В усіх сферах діяльності монополізується влада, і монополізується вона кланами, не даючи змоги людям розвиватись. Багато наших проектів, так як вони затребувані суспільством, бо люди звертаються до нас за допомогою, а ми не займаємось глобалізацією допомоги, а конкретно допомагаємо у кожному окремо взятому випадку, бо люди хочуть реалізуватися, а можливості немає. 

Чи можна змінити наш законодавчий орган для того, щоб він приймав закони, які будуть працювати в усіх сферах, і в законодавчій, і в кримінальному провадженні, і в судовому провадженні?

Я думаю, що так, цей процес не швидкий, цей процес складний, у мене є своє бачення цього питання, за всіх я не можу відповісти, але знову ж таки, я схиляюсь до того, що саме суспільство, а це і середній його клас повинен не пасивно, а активно підійти до цього і розумно обирати, тобто потрібен якісний склад парламенту, і не просто якісний його склад, а такий, що мав би підтримку у людей. А у нас як виходить, вибори пройшли, за гречку, за сало, за м’ясо, за що там ще, обрали депутатів і рейтинг їхній в принципі дорівнює нулю, бо вони не працюють з людьми, вони не працюють в округах, вони взагалі не працюють на людей. Вони працюють виключно на свій інтерес та інтерес тих промислово-фінансових груп, які, власне кажучи, лобіювали їх на ці посади. Цей інститут сам по собі потрібен в Україні, але депутати повинні “лобіювати” інтереси своїх виборців, і ніяк інакше. А у нас депутати не знають навіть скільки в їхньому окрузі податків збирається, вони взагалі не розуміють навіщо прийшли, і це проблема, у нас немає політичної культури, у нас не вчать політиці, а політиці треба вчить. Немає професійних політиків в Україні і це позначається на сьогоднішній день. Тому саме основне це новий суспільний договір, тобто суспільство повинне визнати владу і це повинно бути взаємно, щоб виконувались закони, суспільство повинно їх прийняти. А у нас, судячи з усього, вийшов невеликий колапс з перехідною Конституцією України. Тут, якось мені задавали питання: навіщо змінювати Конституцію України, вона ж добра. Так, вона достатньо гарно написана, але вона не працює. А не працює вона, на мій погляд, саме через те, що люди не приймали участь у написанні цієї Конституції, хтось її написав, хтось з числа 450 депутатів її прийняв, тож люди у цьому участі не приймали, тому вони не бачать себе учасниками процесу. А за таких обставин людина абстрагується від проблеми і вважає, що ця тема не його, і в процесі «еволюції» нашого парламенту, і нашої країни в цілому, це все призвело до узурпації влади олігархами, клановими родинами, які узурпували і Конституцію, і по суті всю владу в країні. Тому вихід є, обирати лобістів, але лобістів власних інтересів людей, а не інтересів окремої виробничо-фінансової групи. Якщо казати простими словами, то свій голос продавати за гречку це утопія.

Ви хочете у цьому році піти на вибори до ВРУ?

Так, є таке бажання, і от ситуація така, що в нашій ГО в певний період часу своєї діяльності, а вона вже протягом шести років іде в різних регіонах, при чому у нас була можливість зібрати певний кістяк людей. Так, нас може ні мільйон, і не два, і на партію ми ще не тягнемо, але кістяк у нас зібрався дуже цікавий не просто людей зі стажем, а саме професіоналів своєї справи, які роблять свій вклад у розвиток організації, і без яких, вона, власне кажучи, не існувала, бо не можна одному перемогти ту чи іншу проблему. І ми зійшлися на думці про те, що інституції не працюють, проблеми вирішуються від села до міста, районів, областей, потрібно більше механізмів. Не для кого не секрет, що інтереси людей, групи, яка об’єднується це право, закон, справедливе суспільство, й врешті решт, можливість людей розвиватись, як фермера, держслужбовця, викладача. А лобіювати їхні інтереси в парламенті нема кому, потрібні серйозні важелі та законодавчі ініціативи, і на жаль, депутати на це не здатні, тому ми вирішили потроху намагатись це змінити, і я впевнений, що люди нас підтримають, тому що лобіюючи їхні інтереси, ти лобіюєш інтереси держави. Це процвітаюча Україна і повага у всьому світі. А розрізнене суспільство, що перебуває у стані війни, шукає кращого життя у Польщі, Германії, Росії країні окупанта, то ж, як бути? Ми руйнуємо країну, тому потрібно йти та на законодавчому рівні все змінювати. І все ведеться до того, що потрібні нові правила гри між владою та людьми для того, щоб між ними був діалог, і коли він почнеться, тоді почнеться і розвиток. Від олігархічного строю треба якомога швидше уходити.

Ви батько багатодітної родини, як Ви будуєте стосунки в сім’ї?

Звичайно, не легко позбутися свого дому, свого звичного способу життя, переїхати жити в інше місто, а сім’я це безперечно велика підтримка. Враховуючи нелегкі життєві обставини, я намагався брати з ситуації лише все добре, а воно є. Зрозуміло, що треба боротись за виживання, це, власне кажучи, і спонукало мене на цю діяльність, я не можу спокійно дивитись на те, що відбувається навкруги. Насправді в мене четверо дітей, яких я дуже люблю, у мене гарна дружина, яка змогла реалізувати себе, як би це дивно не звучало, переїхавши на нове місце. Я ж сам по собі привчений до боротьби, я ніколи не здаюся. Важко, але ми боремось, як то кажуть, боріться і поборете. У мене є такий невеличкий лозунг: ніколи не здавайся і ти побачиш, як здаються інші. Родина надихає, вона надає можливість боротьби. Я бачу майбутнє своїх дітей. У мене немає ніяких компаній за кордоном, навіть в Україні немає, мої діти ходять у звичайну лікарню, у звичайну школу, і я бачу як живуть прості люди. Тому, я хочу бути учасником процесу і я знаю як все змінити на краще. І найголовніше те, що у нас, як і сім’я, у нас є команда однодумців, які підтримують і хочуть того самого. В нашій команді є професора, крупні бізнесмени, які допомагають, бачать проблеми і намагаються будувати. Тож на новому місці як то кажуть прижилися, працюємо, розвиваємось і хочемо досягти лише найкращого, і будемо йти далі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *